Підсумки прочитаного за вересень

Вересень вийшов доволі продуктивним: поступово занурююся в книги з осіннім настроєм. Цього місяця мені вдалося прочитати кілька дуже захопливих книжок. Тож вирішила почати писати пости з підсумками місяця, де коротко ділюсь враженнями про прочитані книги.

The Raven King від Меґґі Стівотер

Make way for The Raven King! Я написала окремий пост про серію Raven Cycle, але я все одно скористаюсь можливісттю зайвий раз розказати про цю серію, хоча мені здається що виразити словами що я відчуваю до героїв і серії загалом буде дуже важко.

Це остання частина серії про пригоди групи підлітків, які шукають давно втраченого валлійського короля Гліндоуера, який, як кажуть, спить десь уздовж магічних лей-ліній, і виконає бажання того, хто його пробудить. На нас чекає розвʼязка захопливої подорожі, справдження пророцтв, випробування дружби і розгадки головних таємниць історії. Я так нервувала починати цю книгу, бо мала дуууууууже великі очікування від неї. На щастя я переживала дарма, бо The Raven King — чудове завершення серії. Читала книгу досить повільно, але не тому що вона була нецікавою, а, тому що я не хотіла прощатись зі світом і героями, книга відчувалась як кінець всього(так, я трошки драматизую😅). Попередні книги серії майстерно вибудовують арки персонажів, тому прощатися з ними було важко. Це, напевно, одна з небагатьох серій, де мені сподобались УСІ головні герої. Кожен раз коли розділ починався зі слів "Depending on where you began the story" я відчувала якийсь ностальгічний сум, ще до завершення книжки.

На відміну від попередніх книг, The Raven King дуже динамічна і насичена на події, що тримало в напрузі і при цьому дуже хотілось, щоб вона не закінчувалась. Можливо, через цей шалений темп фінал здався мені трохи обірваним. Ми так довго йшли до кінця, але все вирішилося занадто швидко, що трохи зіпсувало враження і не дало відчуття сатисфакції від фіналу. Проте я все ще дуже люблю цю книгу і серію загалом, за її магічність і глибину.

Однозначно буду перечитувати всю серію, бо хочеться ще раз поринути у її ліричність і атмосферу. Також варта уваги аудіоверсія книги — оповідач дуже круто передав атмосферу і "голоси" персонажів, а пісні Gwenllian були просто неймовірні😅

”Gansey.” A pause. “That’s all there is.”

There’s going to be life after he dies. You have to think about what you’re going to do after.

His feelings for Adam were an oil spill; he'd let them overflow and now there wasn't a damn place in the ocean that wouldn't catch fire if he dropped a match.

“I don't care to be pretty," Blue shot back hotly, "I care to look on the outside like I look on the inside.”

Blue took Gansey’s hand. Adam was glad she did.

The only thing was that Gansey had always feared that he would find Glendower just a little too late. Minutes, days, months after death. But this man had been dead for centuries. The helmet and skull were only metal and bone.

Carry On від Rainbow Rowell

Ця книга виявилася зовсім не тим, на що я очікувала — я давно так не сміялася! Вона легка й цікава. Це перша частина серії, яка слідує за пригодами Саймона Сноу і його друзів-чарівників, які живуть у магічному світі і відвідують школу чарів(давайте будемо відвертими, дуже схожу на Гоґвортс). Саймон — "обраний" який бореться зі злом day-by-day, і спочатку я подумала що ми отримаємо черговий типовий переказ тропу "chosen one". Я дуже рада, що помилилася. Авторка підходить до цього тропу з нового, свіжого боку, додаючи безліч гумору й водночас розкриваючи важливі теми травм, самоідентифікації та дружби.

Світобудова тут не на першому плані, але динамічний сюжет та різнобічні персонажі це компенсують. Я часто проводила паралелі з Гаррі Поттером, але ця книга трапилася мені в потрібний момент, коли хотілося прочитати щось легке, несерйозне і трохи схоже на фанфік за одним з улюблених світів. Книга однозначно не для всіх, але я рада, що натрапила на неї.

No. 9—The Wavering Wood I should take this one off the list. Fuck the Wavering Wood.

Sharing a room with the person you want most is like sharing a room with an open fire. He's constantly drawing you in. And you're constantly stepping too close. And you know it's not good — that there is no good — that there's absolutely nothing that can ever come of it. But you do it anyway. And then... Well. Then you burn.

You were the sun, and I was crashing into you.

“Does it have to be fatal every time? The biting? Couldn’t you just drink some of a person’s blood, then walk away?” “I can’t believe you’re asking me this, Snow. You, who can’t walk away from half a sandwich.”

But I still didn't let myself dwell on any of the good things, you know? It's the good things that'll drive you mad with missing them.

It’s like being a fairy named Mary,” he goes on. “Or a vampire named Gampire,” I say. “Gampire isn’t even a proper name, Snow. You’re terrible at this game.

Доба постів і карнавалів Стефанії Демчук

Чудовий нонфікшн про різні аспекти життя людей в середньовічну добу. Написана дуже цікаво, доступно і з гумором. Книга розділена на розділи які розповідають про особливості життя в середньовічну добу: від догляду і виховання дітей до харчових звичок в будні і свята. Крім того, книга насичена референсами до мистецтва того часу, я часто зупинялась, щоб роздивитись картини/скульптури в кольорі. Цікаво було читати про традиції і побут того часу, в книзі можна дізнатись про витоки звичаїв які й досі панують в наш час.

Я рада що виходять такі глибокі і змістовні дослідження на тему яка не так розповсюджена серед масової літератури, принаймні серед літератури українською. Дуже вдячна авторці за таку захопливу розповідь і список літератури в кінці книги — додаткові джерела стануть в пригоді в моїх подальших читацьких дослідженнях середньовіччя. Сподіваюсь що ми побачимо ще не одну книгу від Стефанії Демчук(мені здалось що десь серед розділів був натяк на наступну роботу), і вже додала в бажанки іншу книгу авторки "Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя".

I'm Glad My Mom Died авторства Jennette McCurdy

Перед прочитанням книги обовʼязково треба звернути увагу на тригер-ворнінги.

Кілька місяців тому я прочитала книгу, але натрапивши на аудіоверсію в Audible, вирішила переслухати її. Рекомендую саме аудіоверсію, тому що оповідачем є сама Дженнетт, що підсилює емоції від книги та звʼязок з історією.

Попри досить чутливі теми які зачіпає книга, в ній знайшлось місце і для гумору(так, специфічного та інколи "чорного"). Дженнетт талановито й щемко розповідає про свою акторську кар'єру, дорослішання, дружбу, кохання, травми та страхи. "I'm Glad My Mom Died" — це не просто спогади, а глибокий, особистий пошук себе.

I don’t like knowing people in the context of things. "Oh, that’s the person I work out with. That’s the person I’m in a book club with. That’s the person I did that show with." Because once the context ends, so does the friendship.

I take a longer look at the words on her headstone. Brave, kind, loyal, sweet, loving, graceful, strong, thoughtful, funny, genuine, hopeful, playful, insightful, and on and on… Was she, though? Was she any of those things? The words make me angry. I can’t look at them any longer. Why do we romanticize the dead? Why can’t we be honest about them?

Loving someone is vulnerable. It's sensitive. It's tender. And I get lost in them. If I love someone, I start to disappear. It's so much easier to just do googly eyes and fond memories and inside jokes for a few months, run the second things start to get real, then repeat the cycle with someone new.

I absolutely prefer writing to acting. Through writing, I feel power for maybe the first time in my life. I don’t have to say somebody else’s words. I can write my own. I can be myself for once. I like the privacy of it. Nobody’s watching. Nobody’s judging. Nobody’s weighing in. No casting directors or agents or managers or directors or Mom. Just me and the page. Writing is the opposite of performing to me. Performing feels inherently fake. Writing feels inherently real.

I’m realizing for the first time how exhausting it is to constantly curate my natural tendencies, responses, thoughts, and actions into whatever version Mom would like most. Without her around, I don’t have to. I miss her deeply, and my heart aches over what she’s going through, and I certainly feel a lot of guilt about the ease I feel these days, but that ease is undeniable.

The Last Tale of the Flower Bride від Roshani Chokshi

Це готична, таємнича історія про загадкову жінку Індіго, яка виходить заміж за безіменного оповідача, одержимого, як і сама Індіго, легендами й міфами. Подружжя дає обіцянку не розкривати таємниць минулого, але, коли вони приїжджають у родинний маєток Індіго, тіні її минулого починають оживати.

Авторці вдалося перенести міфічність на сторінки, що зробило історію загадковою і поетичною — важко розділити реальність і легенди. Фінальний твіст хоч і не був дуже оригінальним, але все одно мене здивував. Це історія про кохання, яке межує з одержимістю, і про те, як минуле впливає на майбутнє.

You never forget the moment when beauty turns to horror.

In the end, a fairy tale is nothing more than a sense of hope. Hope lures and tricks. It tempts with shining thrones, exquisite nectars, and loving arms. It whispers to us that we are extraordinary. Exempt. Thus lured, we follow its path. Sometimes we are led to riches. Other times, we are led astray. But this hope never hides its shape, and for its honesty we reach for it and pull its sweet and stinking furs up to our chins, for to live without it means living without magic.

You warned me that knowing your secret would destroy us. At first, it sat in our marriage like a blue- lipped ghost, hardly noticeable until a trick of the light drew it into focus. But you could always tell the days when it gnawed at my thoughts. You tried to comfort me. You stroked my face and curled my fingers to your heart. You said: “If you pry, you’ll destroy our marriage.” But oh, my love, you lied.

My husband reaches for my hand. Our wedding rings touch. I have never before considered what it means to have a good marriage. I thought it was finding intriguing and attractive company. But maybe it is about finding someone whose heart is like a mirror, whose love can make you stand the sight of yourself.

Правда авторства Террі Пратчетта

Як завжди трохи абсурдна, як завжди трохи сумна(не розумію людей які не сумують під час читання історій Дискосвіту). Розповідь зосереджена на сатирі сучасної журналістики та засобів масової інформації. Як і більшість творів Пратчетта, цей роман наповнений іронією, гумором та критичними поглядами на суспільні явища.

Головні герої стикаються з етичними дилемами журналістики: що важливіше — правда чи сенсації? А також потрапляють у вир розслідування політичної змови, пов'язаної зі спробою дискредитації патриція міста, Лорда Ветинарі, якого обвинувачують у злочинах. Персонажі живі й запам'ятовуються. Вільям де Ворд — цікавий головний герой, який постійно бореться між бажанням розповісти правду і тиском з боку влади, а другорядні персонажі додають комічності й чарівності історії.

Історія торкається тем технологічного прогресу, змін у суспільстві та того, як нові ідеї руйнують старі порядки. Це одна з тих книг Пратчетта, яка вміло поєднує гумор із серйозними питаннями, залишаючи читача замисленим над тим, що таке правда у світі, де кожен прагне контролювати наратив.

As for Mr. Pin and Mr. Tulip, all that need be known about them at this point is that they are the kind of people who call you “friend.” People like that aren’t friendly.

The young man is also an idealist. He has yet to find out that what’s in the public interest is not what the public is interested in.

"My motives, as ever, are entirely transparent." Hughnon reflected that "entirely transparent" meant either that you could see right through them or that you couldn’t see them at all.

The press waited. It looked now like a great big beast. Soon he’d throw a lot of words into it. And in a few hours it would be hungry again, as if those words had never happened. You could feed it, but you could never fill it up.

Серія The Shadows Between Us від Tricia Levenseller

Захоплива YA фентезі серія, яка поєднує в собі елементи політичних інтриг, романтики та morally gray персонажів. Я думаю що відгук можна обʼєднати через схожість сюжетів. Кожна з двох книг зосереджується на одній з сестер, обидві з яких амбітні та безжальній, чия мета — отримати бажане за будь-яку ціну. Хоч серія і позначена як YA і не містить в собі експлісіт сцен (другу книгу я навіть отримала в червневому YA боксі від FairyLoot, чому я рада, бо серія непогана), як на мене, книга для більш дорослої аудиторії.

Серія сподобалась мені через акцент на сильних жіночих героїнь, та тим що morally gray цього разу в нас не тільки любовний інтерес, а і самі героїні. Книги вирізняються серед інших фентезі образом хитрої, впевненої в собі героїні, яка не шукає порятунку або захисту, а діє самостійно. Героїнь книг серії навіть відносять до категорії Slytherin-like, тобто до амбітних, егоїстичних, зарозумілих, мстивих, безжалісних. У книгах підіймаються теми незалежності та фемінізму. Мені дуже сподобалось що обидві сестри не є архетипічними "обраними" з необмеженими силами, чи "damsel in distress", яких рятують чоловіки, вони самостійні, безжалісні та мають темні сторони. Складна і морально двозначна природа персонажів додає глибини романтичній лінії. Книга буде цікавою читачам, які люблять динамічні історії з політичними інтригами, таємницями, гумором і романтикою.

They've never found the body of the first and only boy who broke my heart. And they never will.

“Have you ever been in love?" "No," he says. "Not ever. What's it like?" "Horrible.”

The point is, Father, I know what I’m doing. And I’m going to keep doing whatever I wish, because I am the master of myself.

Aren't we all drawn to friends in the beginning by trifling things? True bonds develop afterward, when character is revealed.

Waiting. Not waiting. One lover. A hundred lovers. There should be no judgement either way. A woman is not defined by what she does or doesn‘t do in the bedroom.

And what men want most, I’ve discovered, is someone they think they can control. So I pretend to be docile. I pretend to be obedient. When men think they can control you, they don’t watch you as closely. When they think you’re stupid, they’re not so careful about the things they’ll say in front of you.

When you hate someone so fiercely, they have to be worthy of that hatred. You wouldn’t ardently hate someone who was beneath your notice or someone who didn’t compare to you in wits or charisma. You have to be on equal grounds to hate someone so much. And that level of hate inherently comes with a level of respect. You’re recognizing that they’re an actual threat. That they compare to you.

I’m hardly a saint. More than that, though, the first time I met you, I saw something I recognized. I understand a willingness to do whatever it takes to get what you need to survive. There’s something about you that draws me in. I don’t care what you’ve done.

I let the laws of men dictate me. I thought it was the only way I could win. But choosing myself has been more freeing than anything else.